Роль сім’ї у розвитку працездатності учнів.

Лекторій для батьків

  У житті досить поширена така педагогічна позиція,коли дорослі,батьки,а часом і вихователі розглядають дитину тільки як об’єкт виховання.

    Звичайно, ми з вами беремо участь у створенні її особливості,але крім того, дитина творить себе сама.

Частіше,ніж нам дорослим,їй удається створити ситуацію для творчості там,де ми відчували б себе як прості виконавці.

   Певна річ,дитина наслідує вчителя,батька з матір’ю, сусі –да , спортивного тренера,улюбленого артиста , але при цьо-му вона залишається собою і в самому її наслідуванні одна-ково величезний елемент творчості , власного  бачення,і найбільше це стосується навчання. Навчання, яке заповнює життя,становить головний зміст усього життя школяра.Те дитяче « я сам» , яке голосно заявило про себе, ледь дитина навчилась говорити , нарешті у школі здобуває законне право. Вона навчається сама. Допомагаючи їй у невеликій праці навчання, ми повинні не сковувати її, а звільняти, не стримувати, а підтримувати, не згинати на догоду своїм уявленням,а розпрямляти.

   Складність тут полягає в тому,що в кожного дорослого, який розпочинає виховання дитини,підлітка,юнака,обов’я-зково  свій досвід. Інколи це досвід власного шкільного дитинства; тепер через багато років, усе в ньому здається рожевим і прекрасним. Ми уявляємо,що треба тільки повторити з власною дитиною те,що було з нами колись. На жаль, власний досвід не завжди надійний помічник вихователя. Як часто він складається з поодиноких спостережень, здогадок. І як не вистачає йому точного знання.

   Є в людському житті кілька критичних моментів, які переривають звичайний перебіг подій. Серед цих рубежів -  навчання у школі. Школа,клас – усе це вносить і в побут і буття не тільки дитини,а всієї родини принципову новизну.

    Дуже багато залежить від вас батьків: уся система взаємин, у які вступає ваша дитина,прийшовши до школи;- ставлення до вчителів і однокласників, до оцінок і знань, які за ними стоять.

     Щодня ви зустрічаєте  свою дитину одним і тим же запитанням: « Ну,як там у школі? Щ о нового? Оцінок ніяких не одержала?» Якщо раптом дитина одержала погану оцінку? Ні в якому разі не гримайте на дитину,не дорікайте в нетямучості,неохайності . Вам здається, що коли не посварити за промахи,то дитина ставитиметься до них, як до чогось цілком нормального…То як же бути?

  Мабуть, треба всім своїм виглядом показати, що погана оцінка вас дуже засмутила. Щоб людина не робила – будує мости чи виводить палички,- вона повинна робити все це добре,викладаючи в роботу душу, на межі своїх можливостей. Це треба пояснити так, щоб вона зрозуміла: головне не оцінка,а та праця, яка за нею стоїть.

  Чи слід робити разом з дитиною домашні завдання?

  Все – таки потрібна ваша допомога учневі в тому,щоб і нагадати йому про завдання, і навіть може, посидіти з ним поруч,поки він їх виконає. Ви привчаєте дитину до ритму  в роботі ,до того ,щоб вона навчилася її швидко виконувати чітко,не відриваючись. Кожному учневі необхідні свій столик,своя настільна лампа,своя книжкова полиця. Простежте, щоб ваша дитина ніколи нічого не шукала: усім її речам треба знайти строго визначене місце.

  Якщо ви помітили, що син чи донька, вставши із – за столу,зошити так і залишили розгорнутими, воду,в якій змивав пензлик,не вилив, пляшечку з клеєм не закрив. Ні в якому разі не дозволяйте зайнятись чимось іншим, поки він найретельніше не прибере за собою,навіть якщо до нього прийшов приятель. Звичайно, можна допомогти йому розкласти все по місцях,вимити пензлик і викинути обрізки паперу. Це тільки  змусить його ще раз відчути в вашій особі товариша. Мало того, ви можете сказати йому: « Гаразд , синку,сьогодні я зроблю твої справи за тебе, а завтра ти мені в чомусь допоможеш». Але а систему це не перетворюйте.

  Отже дитина сідає за виконання домашніх завдань. Потрібно ,щоб це відбувалося завжди в один і той самий час. Простежте, щоб  на столі не було нічого зайвого – тільки необхідне для виконання  домашніх завдань. Ручка в порядку, світло падає зліва. Немає рації примушувати дитину все робити на чернетці – привчайте її все робити добре відразу. Людина повинна все робити добре,

абсолютно все. Допоможіть же дитині у цьому добрим словом і самою своєю присутністю .

  Мабуть, ви ,як і всі батьки запитаєте: « А коли ж можна залишати дитину сам на сам зі своїми уроками?»

 На наш погляд, ледь ви відчуєте, що вона може обходитись без вас. Різко робити цього не треба – відійдіть спочатку в якихось своїх справах, потім вона поступово звикне,що вас немає поруч.

 Мабуть ,наперед можна сказати,що жоден предмет шкільного  курсу не завдасть вам стільки турбот,скільки рідна мова. Маємо на увазі перш за все грамотне письмо.

  Як допомогти дітям грамотно писати?

  А чи бувають діти, як вони говорять, що пишуть грамотно інтуїтивно, самі не знаючи, чому пишуть саме так,а не інакше. Зустрічаються звичайно й такі. Правда дуже рідко. Як правило,у цих дітей надзвичайно добре розвинута зорова пам’ять . Вони багато  читають і просто в процесі читання  запам’ятовують правильне написання багатьох слів. Проте і в цих небагатьох  щасливців погані справи з пунктуацією.

 І все – таки більшість дітей оволодіває навичками граматичного письма з великими труднощами. Подивіться на сторінки класного журналу,де виставлені оцінки. Найгірші оцінки за диктанти і перекази. І ми ніби з цим погодилися. Навіть батькам говоримо: « Не сваріть, будь – ласка за погані оцінки з мови,такий важкий предмет».

Вельми часто занепокоєні батьки приходять до вчителів з тривожними питаннями: як допомогти синові навчитися писати грамотно?

Тим часом допомогти все – таки можна,але для цього треба набратися терпіння.

  Коли ви повернулися з роботи,син уже закінчив  вчити уроки. Обов’язково попросіть показати вам щоденник. З мови задано вправу. Не пошкодуйте часу: нехай хлопчик дістане свій зошит і підручник,прочитайте вголос завдання до вправи. Найчастіше в ній вимагається заповнити пропущені літери, або розставити розділові знаки. Хай син пояснить, чому він пише саме ці літери,а не інші. Він пригадає правила,(якщо  йому буде важко пояснити написання чогось,допоможіть йому знайти правило в підручнику),потренується в усній мові. Тепер  перевірте, чи підкреслив він ті слова, літери або знаки, про які говорилось у завданні до вправи.

  Часто учні вважають завдання виконаним,якщо вони просто переписали його, не звертаючи увагу на те,що треба було при переписуванні підкреслити. Таку роботу вчитель цілком слушно вважає невиконаною.

  Та найголовніше – уважно простежте, щоб ваша дитина не наробила помилок при переписуванні. Неправильний образ слова запам’ятовується дитині довго,заважатиме правильному написанню. Навіть така не дуже складна перевірка вправи теж дасть користь. Але цього,звичайно,недостатньо ,якщо в дитини вже є програми у вивчені мови, і вчитель радить вам: «Пишіть з дитиною щодня невеликі диктанти». Батьки звичайно питають де їм брати тексти.

  Додому задана вправа. Виконати її треба обов’язково,то й використайте цю вправу як текст для диктанту. У вправі буває звичайно 12-14 речень. Можна продиктувати їх різними способами. Наприклад , перші двоє – троє речень диктуєте таким методом: прочитуєте два – три рази речення повільно,виразно. Хай ваша дитина пояснить написання всіх важких слів, які зустрічаються в тексті. Особливо зверніть увагу на ті слова, в яких пропущені літери. У зв’язку з кожною з цих літер треба пригадати правило, за яким пишеться  саме ця літера. Решту слів достатньо чітко проказати  по складах, якщо звичайно, вони не викликають сумніву. Якщо ж дитина не знає як пишеться те чи інше слово,постарайтеся разом з нею знайти в підручнику відповідне правило, а якщо не змогли відшукати,то що ж,завтра обов’язково треба запитати у вчительки чому воно пишеться так,а не інакше.

  Ось уже всі важливі для правопису слова з’ясовано. Тепер можна записувати вправи під диктовку ( диктувати треба по двоє - троє  слів). Тільки обов’язково добивайтеся, щоб ваш учень,записуючи слова, голосно вимовляв їх по складах. Це дуже допомагає запам’ятовувати їх:працюють одночасно всі види пам’яті – логічна ( дитина розуміє,чому вона пише саме так), слухова ( вона чує те ,що пише),зорова ( бачить кожне слово) і моторна (водить при цьому рукою).

Записали двоє – троє речень. Тепер подиктуйте дитині двоє – троє речень іншими способами. Їх треба записати так само голосно вимовляючи кожний склад і одночасно пояснюючи ( до записування слова ) правило, за яким пишеться  це слово. До речі таки чином дитина вдома потренується в тому самому коментованому письмі, яким  тепер багато займаються на уроках мови. Це дуже важливо – уміти одночасно з письмом пояснити правила,за якими пишеш. Власне ,саме так і доводиться робити під час контрольного диктанту в школі.

  Отже,ви застосували два способи диктування. Тепер спробуйте третій. Наступні двоє – троє речень просто диктуйте. Нехай після записування цих речень дитина пояснить вам правопис  усіх слів і розстановку всіх розділових знаків. Цей вид диктанту так і називається   «пояснювальним» . звичайно,він менш зручний,ніж перші два,тому що при такому способі диктування можуть виникнути помилки і потім їх доведеться виправляти. І все – таки ця робота дуже корисна.

  Решту речень просто продиктуйте й подивіться,чи багато зроблено помилок. Ось  ваш диктант і закінчений . Одночасно виконане домашнє завдання з мови. І у вашої дитини не буде відчуття додатково витраченого часу, вона не томитиметься під час цих занять,бо  обов’язково погодиться з тим,що вони потрібні їй однаково.    

   Звикнувши працювати з вами систематично, дитина неодмінно попросить вас про допомогу й тоді, коли їй доведеться готуватися до так званого розученого диктанту. Ви вже, мабуть, помітили,що вчителі мови інколи попереджають дітей,що  той чи інший текст через два тижні буде продиктований їм на уроці як контрольний диктант.  Ви ,звичайно, розумієте,як корисно кілька разів продиктувати його дитині вдома. Але, якщо вона вже навчена на гіркому досвіді і знає, що під час заняття ви стаєте роздратовані, гніваєтеся на неї, то  звичайно,постарається обійтися   без вас, а отже практично без підготовки до диктанту. Тим часом такі диктанти важливі: слово,правильне написання під час диктанту в класі , добре запам’ятовується.

  Систематичні заняття мовою обов’язково дадуть свої плоди: ваша дитина справді навчиться добре писати диктанти. Проте це ще не перший показник грамотності. Деякі діти зовсім непогано пишуть під диктовку,коли в них є можливість зосередитися тільки на тому,щоб правильно писати слова і ставити розділові знаки. Коли ж їм доводиться писати не під диктовку, а навіть відносно самостійно ( наприклад перекази, в яких запис слів певною мірою визначений і обмежений) , відразу починаються помилки.

  Чи можна щось зробити і в цьому відношенні? Можна , хоч, звичайно , важче і вимагає додаткових затрат часу. Коли дитина пише переказ, ви не завжди спроможні перевірити її роботу,навіть відносно грамотності. Як же тут бути? По – перше , деякі слова обов’язково в тексті,що ви використали для переказу, а по – друге , вам треба скористатися орфографічним словником. А як бути з пунктуацією? Звичайно потрібно, щоб під час перевірки дитина обов’язково пояснила розстановку всіх розділових знаків. Але ж ви не знаєте правильно вона говорить  чи ні. Ось тут можна звернутися до вчителя і попросити його переглянути тексти переказів, які дитина пише вдома,скажімо, двічі на тиждень.

  Знову ж таки де брати тексти для цих переказів? Найкраще зі шкільних підручників.

  Припустимо , що на завтра задали вивчити якийсь параграф з біології чи історії. Візьміть невеликий уривок  з цього параграфа (слів 100-150) і прочитайте його вголос повільно, бажано виразно, двічі, а дитина в спеціально відведеному для цього зошиті ( і обов’язково, акуратно)напише те,що запам’ятала.

Якщо ви почнете з невеликих уривків (слів 40) і поступово збільшуватимете їх, то крім усього іншого ,значно розвивається  слухова пам’ять дитини.

 Можна зробити інакше. Покажіть дитині те місце в параграфі ( це може бути уривком з хрестоматії з літератури),за яким вона має написати переказ. Хай вона двічі уважно прочитає цей уривок про себе,потім загорне книжку і викладе  те,що запам’ятала.

  В цьому розумінні надзвичайно корисне і теж зручне письмо напам’ять. Припустимо ,а нашій школі задали вивчити напам’ять вірш або прозаїчний уривок. Коли дитина відчує, що запам’ятала текст,нехай ( знову ж дуже акуратно і, якщо це вірш, правильно розташовуючи рядки) напише його по пам’яті. Допоможіть потім звірити те,що вийшло з оригіналом і обов’язково розберіться, чому допущені помилки. Якщо ви не зможете зробити це самі зверніться за допомогою до вчителя. Він допоможе вам.

От бачите,як багато ви можете зробити, якщо серйозно захочете допомогти вашій дитині. Тільки не розраховуйте, що це буде « швидка допомога». Можливо, для досягнення помітних результатів вам буде  потрібний рік ( а може, й більше) щоденних занять. І якщо ви не відступите, якщо будете наполегливо добиватися свого – результати вас порадують.

  Ми говорили з вами про те,що діти називають письмовими уроками: вправи,диктанти,твори – це все «письмові». Повернувшись  додому з роботи ви насамперед запитуєте: «Письмові завдання всі виконав?» і якось уже само собою виходить , що решта - « усне » - вам здається чимось другорядним.  Ви  й уваги менше приділяєте усним предметам, і звикли  до того,що вони залишаться на потім, і не встигаєте їх перевірити.

  Є чимало дітей,твори яких і розумні,і звучать невимушено,і відзначаються грою уяви,а ось коли доводиться стати перед класом і поділитися зі своїми слухачами тими ж самими думками і враженнями,їхня мова втрачає барви,слова виходять якісь невиразні,завчені , та їх просто не вистачає, і настають хвилини нестерпного мовчання,паузи,які бентежать однаково і слухачів і того, хто стоїть перед ним.

   Як же позбутися цих пауз,як допомогти дитині навчитися відповідати так звані усні уроки легко, без запинок?

  Добре відповідають ті діти,які звикли багато розповідати вдома, для яких стало потребою переказувати матері зміст переглянутого фільму,прочитаної книжки.

  Але припустимо , поки дитина була дошкільником, обставини складалися так,що ви не могли їй  уділити багато уваги. І звичка розповідати не виробилась. Що ж,упущення можна надолужити. Дитині задали текст. Обов’язково  поцікавтеся скільки разів  дитина прочитала цей текст,як саме його читала. До речі, існує неправильна думка,ніби текст для переказу обов’язково потрібно читати вголос. Є діти,яким голосне читання тільки заважає: вони дослухаються до звуків свого голосу і не можуть зосередитися. Читають і раз і вдруге, нічого при цьому не запам’ятовуючи. Хай  дитина спробує читати про себе. Якщо і при цьому вона не змогла запам’ятати все, що їй треба переказати,не нервуйте,не гнівайтесь, а головне,не звинувачуйте дитину. Поділіть текст за змістом на маленькі уривки. Хай дитина читає і намагається переказати частинами. Якщо доведеться готувати для переказу великі тексти: з історії, географії,то треба допомогти дитині зробити це швидко,ґрунтовно, зосереджено. Навчіть дитину правильно працювати з олівцем в руках. Прочитав абзац – запиши коротко його основну думку. Так складається план параграфа. Після двох читань можна пробувати розповісти текст параграфа самому собі за планом і лише потім звернутися до батька чи матері з проханням перевірити. Візьміть у руки складений дитиною план параграфа й уважно прослухайте його переказ, зверніть увагу на інтонації,на те,щоб дитина говорила голосно,чітко,виразно,щоб ви самі слухали її з  задоволенням.

 Якщо ваша дитина, прочитавши текст двічі – тричі, ніяк не може запам’ятати його, тобто в неї слабко розвинута зорова пам’ять, а ви знаєте, що вона на слух запам’ятовує краще, нічого страшного не трапиться, якщо ви прочитаєте їй вголос текст для переказу, а вона запам’ятає його з голосу.

Звичайно, перетворювати це в систему ніяк не можна: дитина звикне до такого, найпростішого для неї методу запам’ятовування. А в якісь особливо важливі моменти (пізно, дитина вже втомилася) можна піти їй назустріч і замінити важкий для неї шлях підготовки до усного уроку легшим. Дитина буде вдячна вам за те, що прийшли їй на допомогу.

І запам’ятає: якщо ваша дитина мало читає (а це найчастіше буває тому, що її довго «стримує» техніка читання) ; то підготуватися з історії, географії, літератури їй, звичайно дужу важко. Тому в таких випадках треба передусім зайнятися ліквідацією відставання з техніки читання.

Досвід показує: гарно говорять, гарно пишуть, як правило, діти, що багато і вдумливо читають. І навпаки, дуже важко дається освіта дітям, якщо вони чомусь не люблять читати. Більшість батьків скаржаться не на те, що дитину не можна посадити за книжку, а на те, що її ніяк не можна відірвати від неї. У кожної дитини виникають тисячі «чому» і відповідь на них вони знаходять у книжках.

Вони задовольнять і її невгамовну допитливість, і жадобу до надзвичайних пригод.

Як же навчити дитину читати? Поведіть свою дитину в найближчу бібліотеку. Той не читач, хто не записаний до кожної бібліотеки. Не допускайте, щоб узявши в бібліотеці книжку, дитина тільки погортала її переглянула малюнки. Обов’язково розпитайте, чи цікава книжка. Між іншим, наскільки захоплюючими виявилися книжки залужить дуже багато.

Важко вибирати дитині книжки? Тут нічого не допоможе вам так, як ваш власний читацький досвід. Згадайте, які книжки захоплювали саме вас у такому ж віці і принесіть їх своїй дитині. Це важливо ще й тому, що про ці книжки ви зможете говорити з дитиною, їхній зміст ви пам’ятаєте. А це, звичайно, дуже потрібно. Не розраховуйте що шкільний бібліотекар може поговорити про прочитану книгу з кожним зі своїх читачів: у нього їх сотні. І потім, певна річ, дуже багато залежить від того, яку роль відіграє книжка у вашому власному житті.

У справі виховання мало що відбувається випадково, само собою. Якщо ви хочете чогось добитися від своєї дитини, треба їй це прищепити, найкраще – «заразити» її своєю улюбленою справою.

Працювати, вибравши справу до вподоби, для людини такий же природний стан, як жити і дихати. І одна з найголовніших якостей, яку ми повинні виховувати в наших дітей – це любов до праці, повага до праці людей, готовність працювати в будь – якій сфері суспільного виробництва. Праця повинна стати життєвою потребою майбутнього громадянина.

За сучасних умов, коли в нашій країні здійснений перехід до загальної середньої освіти, випускники середніх шкіл повинні оволодіти не тільки глибокими знаннями основ наук, а й трудовими навичками , в притул підійти до опанування певної професії.

Як і будь – яка інша моральна якість працьовитість формується у процесі складному і багатогранному, що вимагає від вихователів великого терпіння, певних знань вікової психології дитини. Особливість дитини неповторна за своєю індивідуальністю. Звідси всі труднощі, але в цьому і ключ до їхнього розуміння.

Основи трудового виховання закладаються в родині. Родина – дружний трудовий колектив. Любов до праці необхідно починати виховувати дуже рано.

Наслідування, властиво дитині, - один з найважливіших мотивів, які спонукають дітей до активної діяльності. Спостереження за працею дорослих викликає бажання робити теж саме. Не погасити, а розвинути й поглибити його – головне завдання батьків; якщо вони хочуть виростити дитину працьовитою.

Мабуть, виховання звички до парці – найморочливіша справа і ви не чекайте надто швидких і легких результатів. По – перше тому, що любов до праці виховується тільки під час праці, а по – друге тому, що будь – яка праця пов’язана з переробами невмінь, і зусиллям, утомою і напруженням. Тільки долаючи труднощі й невміння, дитина поступово дістає задоволення саме в переборенні. Не так просто примусити дитину робити те, що їй не хочеться. Примус може викликати в неї протест, а пізніше – зовсім відразу до праці. Треба не примушувати, привчати дитину до трудового зусилля. Терпляче, наполегливо, поступово. Навчити її керувати своїми бажаннями, виховувати дуже важливу якість – волю. Проблема виховання волі особливо хвилює підлітків. І це закономірно. В період становлення особливості потяг до самоствердження природний. Він виникає в 10 – 12 років. Довести собі й навколишнім на що ти здатний.

Воля яку виявляють діти. Результат вихованої змалку звички робити при певній ситуації не так, як хочеться, а так, як треба. Отже, трудової звички – стійка форма поведінки людини і вони накладають певний відбиток на всі її вчинки. Таким чином, сукупність звичок разом з іншими психічними властивостями і рисами особливості й становить характер. Недаремно ж говорять: «Посієш звичку – пожнеш характер».